Громада міста Кременець. Місто Кременець розташоване в північній частині області біля підніжжя Замкової гори в долині річки Ікви. Кременець — одне з найдавніших поселень України. Тут знайшли грецькі та римські монети пра¬давніх часів. Вперше Кременець згадується в Іпатієвському літописі 1226 року.
Місто з давніх-давен славилося як волинський центр культури, освіти, християнства. Ще у 1633 році тут був побудований Богоявленський монастир зі школою, друкарнею та лікарнею.
У Кременці побували визначні люди України: історик Костомаров, славетний проповідник Фетлер, голова Всеукраїнського баптистського братства, редактор євангельського журналу «Післанець правди» В.Домашовець, а в жовтні-листопаді 1846 року відвідав відомий український поет Т.Г.Шевченко та інші.
У своїй праці «Пробудження в ім’я Боже» Іван Гарасевич пише, що у нас на Тернопільщині, зокрема, в Кременці в XVII столітті діяла протестантська громада, яка виникла під впливом південних і західних протестантських течій. На жаль, невідомо, до якої євангельської гілки вона належала і як довго існувала.
Відродження
Але відродження Кременецької громади розпочалось у вересні 1917 року. Вже тоді відомий євангельський проповідник Іван Герис писав з Філадельфії своїм родичам: «Я тут живу і відвідую віруючих, вони привели мене до. Господа… Я здобув у Ньому великий дар, якого не поміняю на здобутки всього світу… Ви бідні заблукалі вівці, бо ваше духовенство завело вас і залишило на краю безодні. Не шукайте ви ніде в людині правди, бо правдивий один тільки Бог. Примиріться з Богом і він вас спасе». Листи ці перечитувались у родинах.
За словами Арсена Черняка, на початку 1920 року Терновий Гнат приїхав з Америки і почав проводити зібрання в себе вдома. Після цього в Кременці увірували в Господа 4 сестри Семенини (родина Дем’яна Герасивича).
Перші записи про хрещення у м. Кременеці, що містяться у церковних книгах, датуються 1920 роком.
28 травня 1921 року Йосип Черський за дорученням Івана Гериса прибув у дім Тетяни Сінчковської — рідної сестри Гериса. У її хаті відбувались євангельські Богослужіння.
Восени 1922 року родичів Гериса відвідали колишні емігранти Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк і в хаті Сінчковської знову організували Богослужіння. Ті, що покаялися, готувалися до водного хрещення.
У червні 1922 року в селі Передмірка відбулось святе по вірі водне хрещення. Звершував його проповідник з Рівненщини брат Г.Руцький. До хрещення прийняли 59 душ.
Чергове хрещення відбулось на річці Ікві в селі Млинці, що біля Кременця. Його звершив проповідник Іван Симинина з Галичини в липні 1922 року.
Через зростання справи Божої в Кременці назріла потреба мати спеціальне і постійне приміщення для проведення Богослужінь. Такий будинок знайшли на Дубнівській рогатці. В ньому й проходили Богослужіння.
Восени 1923 року в Кременець приїхав Іван Герис. Він був людиною, сповненою енергії та духовної активності. У справі поширення Слова Божого не рахувався ні з чим: ні а матеріальними витратами, ні з власним здоров’ям. І задля цього Герис залишив на певний час свою сім’ю в Америці. З його приїздом до Кременця розпочалось пожвавлення євангельського руху.
Першим пресвітером був Терновий Гнат, а після придбання землі у Навроцьких і будівництва першого Дому Молитви пресвітером став Гіпський. Естафету пастирства в кременецькій общині прийняв Білецький.
Восени 1927 року в Кременець вдруге приїхав брат Іван Герис — цього разу вже не як приватна особа, а як представник Церков Божих. Праця знову оживилась. Йому вдалось переконати свого рідного брата Дем’яна Гарасевича, який до цього часу був осторонь діла Божого.
Видавнича діяльність
Одним із важливих аспектів євангельського руху на Тернопільщині була і залишається видавнича діяльність. Першим, хто зрозумів гостру необхідність євангельського друкованого слова українською мовою, був пастор Іван Симинина. Ще в 1921 році, після повернення з Філадельфії у своє село Озерянку, що на Зборівщині, він розпочав євангелізаційну роботу, а через рік — переклав і видав перший на Україні співаник «Пісні паломника» рідною мовою. До цієї збірки ввійшло 104 євангельські пісні. Один пісенник, без палітурок і останніх сторінок, ще й досі зберігається у Тернополі. Перекладав Симинина з різномовних пісенників. Теми пісень різноманітні — на всі випадки християнського життя. Поширювали його серед віруючих Тернопільщини та Львівщини.
У січні 1931 року в друкарні Цвіка у Кременці вийшла «Скарбничка» духовних пісень українською мовою. Упорядником її був кременецький вчитель Дем’ян Гарасевич, допомагав йому секретар Кременецької громади Петро Сорокопуд. Збірка мала 218 євангельських пісень.
У 1935 році у Кременці вийшов перший номер українською мовою євангельського журналу «Будівничий Церкви Божої». Видавав його Дем’ян Гарасевич у співпраці зі своїм братом Іваном Гересом, який надсилав з Америки матеріали та засоби на видання. Журнал виходив до 1939 року.
У 1936 році у Кременці вийшла збірка поезій Олекси Костюка «Голос Правди». Автор із села Старий Тараж, що на Кременеччині. Він за власні кошти видав збірку і сам її розповсюджував. Ця поетична збірка була дуже популярною, особливо серед молоді.
У 1937 році Дмитро Гарасевич видав другий наклад співаника, але вже під назвою «Псалмоспіви». Цей пісенник був значно краще опрацьований і мав 309 пісень. Він розійшовся ще з більшим успіхом, як «Скарбничка». Час минав — і знов була потреба ще в одному накладі. Це видання вийшло у 1939 році. Його упорядники та видавці: Г. Федишин, М. Вербіцький, Д. Гарасевич. «Псалмоспіви» стали настільною книгою на зібраннях і в християнських оселях. А пісні, надруковані в збірнику, глибоко закарбувалися Духом Святим у серцях багатьох віруючих. Вони, як і Слово Боже, були для них підтримкою у важкі роки переслідування, тюрем і заслань. Благословенні слова та гарні мелодії у тих піснях не одну душу пробудили від гріховного сну і спрямували на дорогу спасіння.
Майже усі пісні у «Псалмоспівах» перекладали з іншомовних співаників. Це засвідчує примітка під кожним заголовком пісні. Вона потрібна для того, щоб краще орієнтуватися, звідки взята пісня і де шукати ноти до неї.
Що стосується перекладу з іншомовних видань, то тут найбільше потрудились: Кмета — Ефімович, що видав збірку євангельських пісень «Арфа» у Києві в 1925 році. Багато пісень з тієї збірки з деякими поправками ввійшли до «Псалмоспівів». А також багато перекладали Д. Гарасевич та П. Сорокопуд.
У 1936 році у Кременці вийшов перший номер журналу «Євангельський голос». Його редактором був М. Вербіцький, адміністратором — Г. Федишин. Цей часопис був присвячений поширенню Голосу Євангелії. І виходив він на Тернопільщині до 1939 року. А потім деякий час його видавали в Аргентині.
Повоєнні роки
… Після вступу радянських військ на територію західної України духовне життя Євангельських громад проходило в умовах комуністичного безбожного режиму. Держава повністю контролювала церковне життя.
У 1945 році була укладена Серпнева угода, відповідно до якої всі протестантські церкви були «приєднані» до Союзу Євангельських Християн Баптистів.
З 1945 до 1950 року пресвітером громади Євангельських Християн Баптистів у Кременці був Євстафій Трачук.
У 1950 році він подав старшому пресвітеру області Афанасію Теслюку заяву з проханням звільнити його. І тоді було призначено пресвітером Палащенюка. Завдяки його старанності та енергійності в 1950 році Кременецька громада зросла на 12 віруючих.
У квітні наступного року Кременецька громада обрала виконуючим обов’язки пресвітера Церкви брата Петра Охоцького. На той час в Церкві проповідували П.Охоцький, О.Чернецький, С.Світловицький та інші.
В 1955 році в завіт з Господом вступило 4 душі.
У 1959 році Кременецька Церква святкувала 40-річчя з дня створення громади і 30 річчя з дня завершення будівництва Молитовного Будинку.
Гоніння
Навесні 1960 року з Москви, від Всесоюзної Ради Євангельських Християн Баптистів надійшов лист, в якому йшлося про крайні обмеження свободи віросповідання. Почались утиски віруючих. Обов’язки пресвітера в цей час виконував Арсен Черняк. Влада не злюбила його. І тоді обов’язки пресвітера взяв на себе Семен Панчук. Але в липні 1965 року відбулися вибори пресвітера Церкви. Ним став П.Охоцький. 60 віруючих Кременецької Церкви відійшло в село Жолоби для організації общини ХВЄ. У Кременці залишилось 105 членів Церкви. В 1966 році в громаді було 8 душ до хрещення. Восени 1966 року відбувся з’їзд ЄХБ в Москві. І в той же час в селі Жолоби відбулась судова розправа над братами, які намагалися організувати Жолобівську громаду п’ятидесятників. За сфабрикованими звинуваченнями на різні строки — від 3 до 5 років — засудили братів Миколу Федорука, Степана Стасюка, Івана Дуліна.
В 1975 році брат П.Охоцький подає заяву на звільнення його від обов’язків пресвітера. Виконувати обов’язки пресвітера Церква доручає братові Андрію Мельнику, а дияконом стає Арсен Черняк. В 1977 році вони були рукопокладені на це служіння. Через 4 роки Кременецька громада вже нараховувала 270 віруючих.
Сьогодення
Переживши відділення п’ятидесятників на початку 90-х років в окрему громаду, хвилю еміграції до США активних членів церкви, спільнота нараховує сьогодні 117 членів, виховує нове покоління служителів, активно займається місіонерською діяльністю.
Церква м. Кременця організовує молодіжні групи для вивчення різних біблійних дисциплін у селах Комарівка, Смига, Лідихів, Кобилля. За допомогою таких груп виховуються вчителі недільних шкіл, молодіжні лідери, проповідники. Зусиллями членів Кременецької громади проводяться дитячі клуби у містах Шумську та Почаєві, літні дитячі табори. Церква співпрацює з державною соціальною службою, проводить акції у навчальних закладах з метою попередження раннього дитячого алкоголізму, СНІДу, наркоманії та ін.
Сьогодні церкву ЄХБ у м. Кременеці очолюють Віктор Пугач, Антон Білорус та Полікарп Циганюк. Як і їх попередники, вони проповідують населенню міста Слово Боже, роблять багато добрих справ для того, щоб віра в Христа сповнювала людські душі.